12.ІХ.1989.                              

Вчора на правлінні Товариства Шулепа, Турянська і Путько розтрубіли, що Павличко їде поїздом, якбито його зустріти. Зустрічати, то зустрічати. Турянська одягла сукенку «в українському дусі», взяла двох дівчат з училища у вишиваночках, прийшов Степаняк, двоюрідний брат Турянської, і її батько-пенсіонер, старий Путько Антін Іванович, якого всюди повно. Він виголошує всюди промови, «перевиховує» в національному дусі всіх і вся, а після нього я кілька днів «поліпшую» міжнаціональні стосунки жителів міста Івано-Франківська, бо ж крайнощі, крайнощі, крайнощі…

Пішов і я на вокзал зустріти Павличка, щоб разом їхати до Калуша. Домовився з офіцером запасу, що підкине, бо поїзд затримувався більш як на годину. До того я написав замітку до «Прикарпатської правди», що в суботу рада Товариства мови, і ще раз подивився свій телефільм «Живе слово», який повторювали вдруге. Кажуть, що добрий фільм.

І ось приїхав поїзд, а Павличка в поїзді не було. Ходили по перону, очікували. Залишалася година до початку засідання окружної комісії по виборах, а я ще був у Івано-Франківську, і Павличка не було. Зв'язався з Добрянською, взяв номер телефону Павличка і Спілки з довідника, додзвонився до Спілки: Павличко ще вранці з Борисполя полетів до Івано-Франківська. Я мав ще 40 хвилин до початку роботи окружної комісії і машиною помчав до Калуша.

Всюдисущий підлабузник Ярослав Ярош зустрів Павличка (він телефонував до Спілки, бо до мене не міг додзвонитися; я ж був напередодні в Калуші) і повіз до Калуша, нікому нічого не сказавши. Тепер він тягався за нами, як сморід за штанами.

   Приїхав Голубець, приїхав Калуцький, приїхав отой директор зі Львова, що має в Рогатинському районі філіал заводу. Там висували Калуцького, але хтось запропонував цього (прізвище не запам'ятав) і пройшов. Цей директор так по-дурному виступав, що сміялися з нього всі, навіть члени окружної, навіть виборці й  довірені особи. Калуцький умом і обсягом знань теж не блиснув. Голубець виступав, як львівський пан-інтелігент (відчувається, що він – людина слизька). Павличко глаголив, як політик високого рівня, який удало провів з’їзд НРУ. Він висварив мене, чому я не приїхав на з'їзд. Я і сам каявся,що не поїхав. Коли вибирали делегатів, сидів у Павлівському лісі, нічого не знав, не сказали.(Виявляється КДБ формувало: Яковина, Гладиш, Дума і т. д.)

     Калушани були вражені, що ми з Павличком такі близькі приятелі. Вони розраховували, що між нами гризня, неприязнь, ворожнеча, як і між ними. Перед початком засідання окружної ми, взявшись за плечі, ходили і радилися, як бути далі. Тепер ситуація така, що за мною піде більшість. Люди вже знають, як переслідували мене під час першого висунення. Якщо Павличка висунули калуські підприємства,то ці його,а села, культпрацівники, сфера обслуговування в Калуському районі – мої, Галицький район теж мій, Рогатинського – значна частина або й увесь, частина Долинського. Зрозуміло, що не треба ризикувати. Павличко в Києві робить велику справу. Гадаю, що варто його підтримати, а самому йти в депутати від республіки. Ми домовилися з Дмитром, що реєструємося обидва, а далі побачимо… Правда, я побачив, що Павличко дуже й дуже хоче бути депутатом Верховної Ради СРСР.

      Коли виступили наші довірені особи, коли мені надали слово – слухали всі дуже уважно. Кажуть, що програма моя міцна, але в цей час Гаврилюк та Івасюк вирішили показати перед Павличком, що вони за нього, й почали задавати мені провокаційні питання. Ігор Гаврилюк гадає, що Павличко протягне його до Спілки, а Івасюк – владолюбець і екстреміст. Я ніяк не можу об'єднати ці два осередки в один, бо обидва хочуть керувати, а Онишко і Шмигельський підкеровувати. Івасюкове об'єднання осередків – «Відродження», Гаврилюкове - «Просвіта». Гризуться, як пси. Почав я мирити – став ворогом обидвох. Я, звичайно, легко відбив напади обидвох, і Павличко побачив, хто є хто:

• І ти з таким працюєш? Ну й дурні, дурні! Та ж то серцевий приступ можна дістати. Але що маю казати? Я таке саме маю. І мені казали: «Ти запродався москалям!»

    Івасюк, щоб блиснути перед Павличком, почав критикувати, що незадовільно працює Товариство мови (від Шевчука йде), але коли я перелічив малу частину зробленого й запитав, що він доброго зробив, той і сів… Пізніше говорили мені, що Івасюк, Гаврилюк і Шмигельський каялися за своє малювання перед Павличком, бо вони виглядали смішні, немічні й свиноваті. Такий уже закон. Якби я приїхав з Києва, а Павличко тут жив, то було би навпаки. Загравали би зі мною.

    Найприкріше, коли ти життя кладеш, аби хоч щось добре зробити людям і оцим Гаврилюкам та Івасюкам, а виходить… Тепер усі вони, включаючи івано-франківських неформалів, приготувалися владу брати в свої руки. Хочуть усі поробитися депутатами. Біда, коли івасюки, шевчуки й гладиші вождями стануть.

   У кабінеті Мелешка довго слухали про районні справи. Тепер калуські керівники щебечуть інакше зі мною. Слухали розповідь Павличка про зустріч із Горбачовим і про з’їзд НРУ.   

Архів